Лейкоплакія (leucoplacia, від фецьк. leucos — білий, ріах — пластинка) — ураження CO, що характеризується патологічним зроговінням покривного епітелію, яке здебільшого виникає у відповідь на хронічні екзогенні подразнення.
Перший клінічний опис цього захворювання належить Базену (A.Bazin, 1868). Термін «лейкоплакія» запропонував Швіммер (Е. Schwimmer, 1877), лейкоплакію у порожнині рота досконало описав Відаль (FiVidal, 1883).
Лейкоплакія трапляється у 13% хворих з патологією СОПР віком понад 30 років. У старшому віці, переважно у чоловіків, вона спостерігається у 7—10 разів частіше.